25.06.16-28.06.16.
СЛАВСЬКО-ТРОФІ
Так починались наші пригоди у Славсько.
Тиша. Спокій. Вранішній туманець та прохолода налаштовують нас нас гарний настрій! Заселяємось, снідаємо, відпочиваємо. Треба зауважити, що у цій місцевості нема жодного банкомату. Вірніше він був, та й той дві неділі тому як підірвали. Тому краще сюди з собою брати готівку і побільше, а то прийдеться як нам дряпатися вгору, згори, через хребти по долинам))) за 30 кємє до Воловця, щоб зняти гроші з картки. Добре, що їдуть друзі з Києва та привезуть готівку. Та ми вирішили перестрахуватись і змотатись до Воловця, а заодно і розім'ятись! Цей день ми назвали прологом перед марафоном)
Пролог здавався нескладним - 60 км та 300 м набору висоти.
Спочатку ідеальний асфальт, який щоправда дуже швидко скінчився. А далі таке
особі стандартне "КАРПАТСЬКЕ ШОСЕ", що чекало нас всі три дні. Тобто кам'яний
грейдер з каменів різного розміру. Іноді досить щільно укатаний, іноді дуже тряский. Їдемо вздовж залізниці. Приїжджаємо на другий її бік під величезним мостом.
Долаємо кілька невеличких бродів, що трапляються на дорозі. Поступово, набираючи висоту забираємось на перевал.
На першому ж трав'янистому торчку Яна не встигає висмикнути ногу з педалі. Падає. І знову на травмовану руку. Легкий удар, гематома на подушці великого пальця. Неприємність, боляче тримати руль на схилі. А попереду ще таких три дні пригод. Їдемо далі. 
Невеличкий спуск. Основний підйом розмитий з жахливими промоїнами, камінням ти навіть скельними виступами. Від побаченого робляться великі очі ))) Та "очі бояться, а ноги роблять". Долаємо перешкоди. Майстерність не проп'єш. Виїжджаємо на перевал і розуміємо що спуск ще складніший за підйом.
Їдемо трохи "пішки", бо ризик на передодні змагань ні до чого. Потім спускаємось до виїзду поїздів з тунелю. Дорога стає проїжджою, але дуже багато багнюки. Теж доводиться обходити пішки. На завершення затяжний спуск. Юхххуууу) Летимо вниз по "карпатському шосе". Назад вирішили їхати на потягу бо дуже
високі та гарні мости проїхали ми знизу і дуже хотілось подивитися на них зверху.
Поїзд до речі обладнаний вагоном для роверів.
День перший. 67 км 1600м
Макарони зробили смачним наш сніданок) Беремо з собою ЯБЛУКА, гематоген, аскорбінки та один бутер з сиром. Потім з'ясувалось, що мені таки трохи не вистачило, але нічого, доїхав.
Старт. Ідеальний асфальт. Усі їдуть щільненько пелетоном. Ми умудряємось відстати.
Аби розігнатися підштовхую напарницю і сідаємо на хвіст цій вело-пачці. Добре крутять, не крутять , а ВКРУЧУЮТЬ, Мабуть не варто було того робити але шосейне минуле не вгамовується. Так сиділи у них на хвості до першого торчка. Давимо на педалі, наздоганяємо але не надовго. Починається "карпатське шосе" усі
вмикають режим фулл газ і ми знов відстаємо. Деякий час з нами їде Діма
Васильєв. Базікаем про різне. На перевалі Діма чекає товариша, а ми прямуємо далі. Крутимо педалі, милуємось краєвидами.
Обганяємо групу туристів. А десь в горі пелетон, як "табор уходить в небо". І ось він перший жорсткий і спекотний пешкодрал.
Перед ним обігнали Єгора і Богдана що ремонтували покришку. На пешкодралі вони нас добрали. Егор навіть намагається їхати. І таки викручує. За пешкодралом пешкодрал.
Та з крутими підйомами можна ще змиритись, а ось з кусючими мухами - це біда. Мене вони чогось не чіпають, навіть не помічають, а ось Яну довели до сказу. Закусали і вибили з колії в прямому і переносному значенні цього слова.
Ось нарешті і хребет.
Ось нарешті і хребет.
Дуже тяжко дався першій підйом. Їдемо з "Тімоном і Пумбою", яких ми поставили собі як орієнтир. Хребет впирається у кручезний підйом, але нам на щастя вниз.Спуск. Зупиняємось біля водички на схилі.
Трохи відпочиваємо і рушаємо далі. Яна летить згори як скажена. Я ледь встигаю. Обганяємо Рому і Андрія, що заправляються водою.Через каміння і броди вилітаємо на шосе. Далі 18 км шосе згори. Пропускаємо "Тімона і Пумбу". Бодаємось з ВАЗ 2108 ТАЗом. І Перемагаємо! Зовсім трохи асфальту і заїжджаємо вгору. Закритий шлахбаумом підйом. Швидко проїжджаю, спішуюсь, прибираю каменюку з дороги, щоб Яна проїхала. Вчинок оцінено) Плюсик до карми) Далі крута дорога вгору. Але як на мене - ідеальне покриття - мілкий гравій, держак офігенний. Лупаш собі та і тільки, та Яна не спішить зі своєю філософією " Тихше їдеш далі будеш". Їде у свойому темпі з запасом сил на майбутні два дні. Докручуємо до альтанки на оглядовому майданчику. Зупиняємось заправитись, помилуватись , поселфітись.
Доганяє Діма. Їде один. Його товариш Назар завернув додому. Пригощає печенькою.
Доганяє Діма. Їде один. Його товариш Назар завернув додому. Пригощає печенькою.
Отже ми їдемо на самоті але не довго, наздоганяють одесити, яких ми обігнали на спуску. Здається у них був прокол.Швиденько нас прошивають біля меморіалу і летять униз показуючи напрямок руху. Летимо за ними. Яночка знов перша і знов за нею ледь держусь. Під'їжджаємо до останнього підйому. Трава. Круто. Пішки.
Трохи незрозуміло куди їхати але їдемо. Їдемо вірно. Мухи.
Трохи незрозуміло куди їхати але їдемо. Їдемо вірно. Мухи.
Яна злюча, бо попалась муха кусюча. Вириває гілляку і врятовується хаотичними рухами навколо себе. Починається рятівний спуск.Квіткова галявина. Очі милуються, а душу гріє розуміння що це останній спуск на цей день. Зупинка. Не зважаючи на маленьких кусючих монстрів, вона не могла проїхати мимо, я знав це)
Стрімко вниз. Вона знову попереду. За півтора кілометри фініш. Наш перший трабл. Часу багато, тож міняємо камеру і фінішуємо.
Час у дорозі 5:23.
День другий. 96 км 2000 м набору.
Ранок. Туман.
На цей раз беремо 2 бутери, чорнослив, фініки, додатково флягу з водою. Старт повільний, ми ще спимо. Цього разу не за ким не женемось. Обираємо тактику - ТУРИЗМ) Установка - день відпочинку. Сьогодні нас троє. Наш колега, він же наш суперник - віртуальний партнер запропонований "ГАРМІНОМ". Його швидкість 10 км/г. Наша приблизно така ж. Це контрольний час змагань в який нам треба вкластись.
Їдемо. Важко їдемо. На зустріч селяни веселенькі, свіженькі. Всі кудись ідуть парами, сім'ями. Чоловіки в білих сорочках, дівчата у святкових сукнях. На селі свято, на селі свята неділя, відпочинок, а ми так люто вкручуємо. Зупинилися перепочити в тіні біля річки неподалік дерев'яної церкви. Яна завалилась на м'яку траву, загризла яблуко, я фініки. Перевели трішки подих, вилили зайву воду. Стало легше. Життя йде вгору, а ми їдемо далі і теж в ту ж гору. А це тільки початок. По дорозі на перший перевал зустрічаємо Рому. Організм йому сказав досить. Мудро прислухатись до себе і до свого організму. І вчасно прийняти вірне рішення! Ми поки тримаємось. Видряпались на перевал.
Цього разу Яна вирішила економити покришки і уникнути неприємних траблів. Тож на спуску мені доводиться чекати. Зустрічаємо дві команди і у обох проколи!З цього моменту ми не останні) Знаходимо флягу з ізотоніком. Дякуємо за "смакоту", вона нам дуже знадобилась у дорозі.
Яка краса! Воно того варте, щоб пхатися в гору, умиватися ріками поту, а на горі зупинитися і затамувати подих від побаченого. Можу розповісте але то буде не те. Їдьте самі і переконаєтесь на власні очі, що правда за мною)
Знайомі місця "Пилипцевого марафону" навіяли минулорічні спогади. Але це було "вчора", а ми тут за "сьогоднішнім" . Ось нам туди і знову в гірку. Яна відстає. Знаходить чорницю. За вуха не відтягнеш), а я залип на забубенний вид на БОРЖАВУ.
Спека. Спека. Спека.
А попереду ОЦЕ:
На щастя це ми об'їжджаємо але там не набагато краще. Зустрічаєм пару Ленд роверів з польскими номерами, що якимось чудом і ще й з дітьми їдуть тією ж дорогою. Мандрують поодинокі люди. Якийсь дід намагається нам допомогти. Вказує на коротший і легший шлях в об'їзд гори. Це заманливо але ГАРМІНУ з треком ми більше довіряємо. Уперто дряпаємось. Вершина - Явірник Великий 1121м!
Стрімкий спуск. Коров'яча тропа. Гірська річка! ВОДА! Щастя є! Ми врятовані. Купаємось. Збігаються діти. Таке враження, ніби вони на нас чекали. Гостинно запрошують до хати, пропонують питну воду. Дякуємо малечі. Вони нам воду, а ми їм фініки)
Далі селом, далі по річці, а навіщо мости коли можна в брід) Ще кам'яної дороги, ще нещадного сонця, ще краєвидів... все змішалось. Як фінішували не пом'ятаю))) Пам'ятаю лише, що у Яни десь загубився винт від шипа. який ми завсім потім відкрутили і вона ось так доковиляла на одній нозі до фінішу
До речі, максимальна температура, що показав гармін - 41 градус, середня - 32.
Час удорозі - 9:11 Символічні числа служби порятунку 911 ) реанімація другого дня нам була доречна!!!
Довго увечері відмокаємо у ріці.
День третій. 61 км. 2100 м.
Зранку хмарно. Погода на нашу користь! Бо ще одного палаючого дня я б не витримав. Їдемо реверс першого дня. Ну, майже. Усі хто їхав попереду поїхали прямо.Ми ліворуч, ніби по треку. Хто куди ) Так ми опинилися у лідерах марафону)) Правда ненадовго((. Їдемо пішки у Тростян. Проїжджаємо станцію канатки і знов пішки. Попереду Амерс, Жека и Андрій.
Тут трек робить якусь незрозумілу петлю. Ніби нам по дорозі але трек все далі і далі. Деремось у гору і звідки по чорниці спукаємось назад. Що це було? Зате знайшли багато чорниці і зробили розвідку де саме її збирати завтра) . Виїжджаємо на спуск. Спочатку трава, потім каміння. Яна знов невгамовно попереду на лихому коні. Прикро але наш стрімкий спуск доводиться призупинити з-за шипіння з її задньої покришки. Знов! Міняємо та їдемо далі. Доїхали до крутого та кам'янистого підйому до монументу. І майже увесь виїхали.
Цього разу зупиняємось біля монументу.
Чому спуски такі короткі, а підйоми таки довгі? Знов підйом.
І знов спуск на "карпатьске шосе". По якому нам їхати знов 18 км, але тепер угорку. Добре, що дорога поступово набирає градіент і от ми вже шкребемось по досить крутим та дуже кам'янистим шляхам. Але ж їдемо! Взагалі на цьому підйому напарниця була просто неперевершена. Місцями від'їжджала від мене угору, чи проїжджала там, де я шов! Знов набираємо води. Цього разу її вдосталь!
Виїхали на хребет. Заїхали у туман. А так навіть краще їхати, коли ти не бачиш, що там попереду. Їдеш угору собі та і їдеш.
Ще з низу в селі нас обігнали квадри. Запропонували підвезти, тіпа чіпляйтесь, а ми вас затягнемо вгору. Ми не пішли на такий ризик. Зникли вони десь по дорозі і зустрілись ми з ними на Великому Верху (1242 м). Потім вершина, станція підйомника, шашлик-башлик, коні, квадри і матрасниками на підпитку. Кожен сам для себе обирає відпочинок. А у нас спуск і знов качєлі по хребту. Та нічого вже не може зіпсувати настрій - попереду фініш третього дня) Фінішне фото. СЛАВСЬКЕ)
Асфальт. Вітання. Фініш.
Час у дорозі - 7 год.
Немає коментарів:
Дописати коментар