За велінням долі, а точніше за наказом керівництва пробув місяць на Донбасі. Що стосується роботи скажу тільки одне - не за яки тістечки не їдете працювати на НПЗ бо це підприємство - жах. А наша розповідь про сучасний Український Донбас очами велосипедиста.
Як тільки з'явилась можливість поїхав до своєї улюбленої гірки, що навпроти місту з Сєверодонецька, на який я тренувався ще у 2013 році.
Міст, до речі, було зруйновано під час бойових дій, потім відремонтували, а потім на гроші Євросоюза вирішили відбудувати наново.
Його вже майже закінчили, залишився тільки стик з боку Лисичанська. Мене пропустили крізь будівництво, але зазвичай людей там не пускають. Мабуть вигляд я мав як прибулець. Виявляється до мого приїзду у всьому Лисичанську - Сєверодонецьку було лише 2 сегмента Страви. Після мене штук 25. Так що, якщо будете кататись там, будете змагатись зі мною).
Підйом вздовж сходинок це
Наступний підйом - від Лисичанського
залізничного вокзалу (на який приходив один потяг с Києва у добу, а поки ми там були запустили
ще один – з Хмельницького). Підйом 4 категорії довжиною 1,2 км і з перепадом у 125м.
Таких підйомів у Києві нема, бо найбільший підйом Києва 111 м. Асфальт. Не дуже
цікаво, але треба.
Спуск до руїн содового заводу. Тут колись був односторонній рух, але
зараз вулицю зі старими домами зробили «велосипедною», причому для DH ,бо ями там ОГО. А далі рух через старий міст
над Донцом повз руїни содового, руїни ТЕЦ ще якись руїни і жахливою напівзруйнованою дорогою до Сєвера.
Нарешті вихідні і я їду далеко бо є час. Проклав маршрут до горки у
Білогорівки, яку я колись бачив і с тих пір мріяв на неї заїхати))
Перший пагорб здивував. Це просто голе поле и довгий довгий (по Київскім міркам) підйом уверх.
Ніяк не очікував зустрічі зі Strada biancа. Але вони у нас Э! 
Така собі Крейдяна доліна.
Піднявся на цікавий пагорб і побачив крейдяний кар’єр. І сам підойм у
Білогорівці.
Мій омріяний пагорб.
У Білогорівці на пересічних вулицях новенький асфальт. До речі новий асфальт зустрічався у декількох маленьких населених пунктах на вузеньких вулицях, у відмінності від Лисичанська - Сєверодонецька. . Спуск по з Білої гори по Білій дорозі к Білогорівки і підйом біля красної скумпії класний. Чогось GPS затупив і пійшов кудись не туди, тож і сегменту не вийшло.
Далі мій шлях лежав до Літньої ставки хана Золотої Орди або Муаззам Урду — резиденції правителя Золотої Орди XIV ст. wikipedia. От і я не знав що є таке місце. Білокам'яний підйом і от я і там. Зараз, щоправда окрім трави і гарного краєвиду там нічого нема. Але місце таке, як у мультиках - круглий пагорб над берегом річки.Знайшов там сліди розкопок. Ну і ще при невисокої хмарності і стоячи на місці Гармін загубив сигнал GPS. Дивно.
Довгий раздовбаний узвіз і асфальтовий майже підйом с майже 100 м перепаду.
Прикольні гірки.
Ще спуск і дорожка вздовж Донця.
Потім через відбудований міст у Рубіжне і скучна дорога у Сєвер(бо ми там жили). У Сєверодонецьку я не знайшов нічого велосиподно-цікавого. Низької якості дороги, равнина. Раніше мені дуже подобався ліс, але у зрівнянні навідь з куцимі Київськими лісами - це не ліс. І пісок якось не радує...
Посилання на Страву
Далі буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар