Як можливо прозвітувати про політ що тривав сім годин? Коли найголовнішим є напрямок та сила вітру, коли він м’яко б’є
тебе з різних сторін, коли може майже зупинити тебе чи підхопити та понести. Коли
спочатку опиняєшся у середні хмари і усе навкруги – вода. А потім становиться
майже сухо і тікі колеса підіймають бризки води з асфальту і де ніде прорізають
калюжі утворюючи вкруг себе кільце води.
Пролітають повз тебе зелені та жовті
лани, дерева та ліси. І ти немов розчиняєшся у сьому, ніби стаєш частиною сього
мокрого повітря цих низьких хмар, цих бризк, що летять тебе в обличчя. І добре
мати оголені ділянки тіла, що можуть безпосередньо відчути навколишнє і немов дають
йому проникнути всередину тебе, допомагаючи
розчинитись у сьому. І навіть мокрі ноги
що змерзлі допомагають у сьому. Дощовик тріпнеться
на вітру як вітрило на човні і се доповнює відчуття вітру. Інколи треба було терпіти, інколи майже
розправлялися крила за спиною і ти стрілою мчав вперед.
А потім вітер майже вщух і майже вийшло сонечко. Десь ще був Дніпро з свинцевими
хвилями і баржами. Дощовик можна заховати у комірець і лишитися з вітром сам на
сам. І мчати, мчати шляхом по якому давно мріяв проїхати на ровері. Круті спуски
та повороти тікі посилюють відчуття що ти летиш. Повільно набираєш висоту і
стрімко злітаєш униз!
Такі години що у них нема яскравих барв чи дивовижних видовищ але ці години
залишаться у пам’яті та залишаться частиною тебе…