Малі Дніпровські Кручі Ґрунтами або Не треба їхати далеко щоб знайти пригоди.

Таки є щось у тому щоб не за ким не гнатися і не від кого не тікати. їдешь собі та насолоджуєшся їздою... Отже рушаю у дорогу Малимі Дніпровськими кручами грунтами.

Заїжджений до дірок початок. Лиска, Голосєєво, стартова, шлях до Пірогово, нова стежка униз до траси зіпсована смітниками, що дали, нажаль, зустрічалися досить часто. Вилітаю у самому поселку Пірогово. Далі найзначніша перепона на шляху – траса, яку треба перетнути. Пам’ятаю про новину ,що тут нещодавно було ДТП на зебрі. Тож не їду пішки, а ловлю просвіт у автівках та спрінтерским прискоренням уїжджаю у ліву полосу, розвертаюсь та знов прискорення. Авто пропускає у праву полосу. Дякую!

Ухожу праворуч на тиху вулицю.  І шо можно оттак їхати паралельно трасі? Але ні. Асфальт скінчається і дорога йде круто уверх. Дуже круто. Зовсім круто. Вобще. На самому верху ще стоїть авто, але воно заїхало зверху.

 Далі бачу мототрек Пірогово. Починаються справжні ґрунти і поки що пагорби. 

На ґрунті відпечатки велосипедних коліс. Хтось от-от проїхав попереді. Може наздожену? І на наступному підйомі вже наздоганяю чувака з величезним наплічником з велом, що йде пішки. Ну як можливо виїзд жати з таким тягарем ще й на спині? Попереду його чекають бідолахи супутники. Се ж якийсь жах отак «їхати».

Околицями Леснікив виїжджаю на асфальт і трек одразу веде праворуч. Там теж асфальт але доводиться вмикати маленьку зірку і заїжджати «на краях»!  Там таке Илітне селище біля Чорничного лису. Циган стайл. 

В кого огорожа вище. Швидкий спуск по лісу, як і майже усі спуски на цьому маршруті – ніде не треба гальм. Повз озера з ДОТом у Ходосівку. 

Прямо через кладовище на гору парапланерістів. Зустрів якись робочих, що несли залізний хрест з кладовища о_О. Намагався його об’їхати але здається шлях тікі через кладовище. Ну і нехай. Загрібаю на гору. Зустрів парапланериста що намагався розкрити свій параплан.

 Як же дивно. Ти можеш просто зайти на гору розкрити свій параплан і піднятись у повітря!!

Шалений спуск з сипухою, тікі переїхав дорогу і знов вгору! Круто. Поїхав трохи не туди заїхав до лісу. 

Довелось звіряти напрямок з картою у телефоні. Виявилось що стежка трохи правіше. Зустрів туристів-пешиків, що з рюкзаками йшли просто лісом. Але це не мій формат зараз. Треба стежка. Повертаюсь і находжу її. Спуск і чомусь завис запах сміттєзвалище. Алеж на шляху сміття нема… а он воно що  - праворуч міське сміттєзвалище. А тут кручена місцевість з тими самими кручами. 

 Класна стежка по горбу. 

Сінгл униз, але не розженешся бо багато кущів та чагарів навколо. 

Закінчується спуск обривом що треба з’їхати. Сповзаю на трьох точках опори бо не знаю, що там унизу. А унизу звичайна асфальтована вулиця. Без перерв починається новий кручений підйом. Я вже починаю лякатись -  що так усі 80 км, що лишилось?? Жодного пологого км прям тобі Льєж-Бастонь-Льєж.  Дорога, що починає нагадувати кримські. Майже серпантин. Тікі виїхав уверх відразу каменюкою униз по гравію. Кидає на усі боки але не гальмувати! Трохи вузеньким асфальтом, що раптово закінчується і стає стежкою о_О.

  І знов підйом. Дивлюсь на кручу ліворуч. Ого!

 І зненацька трек звертає у саме сю кручу. Ну йоптель. Знов края і вже на грані спішування.

Спуск у Великі Дмитровичи. Ніби то спуск асфальтом. Проїжджаю якусь стежку уверх і мчу униз. LOST  TRACK. Блін. Розвертаюсь та їду вгору, а потім у  ту ж стежку що ще круче уверх. 

Вже не можу крутити і доводиться спішуватись. Уверху стежка йде краєм якоїсь стародавньої фортеці. Валом та укритою стежиною.

Але тут починається ровнячок. Вітер в харю але це добре, бо скоро розворот і скоро він буде допомагати. Спускаюсь у Нові Безрадичи. Це найвіддаленіша точка дистанції. Вже починають втомлюватися руки та п’ята точка. Десь тут має бути  колодязь. А ось і він. Набираю свіжої води, трохи освіжаюсь та їду далі.  Старі Безрадичи. Знов якийсь укріплений схил пагорба. Ґрунтовка вздовж села. Плоско. 

Їм та насолоджуюсь відпочинком від круч. Якийсь  стародавні кургани праворуч.

Березове і дорога звертає у підйом. Але хіба се підйом шо можно виїхати на другий зірочці?:)

 А дали починається Парі – Рубе. Ґрунтова дорога вздовж полів. Тряска, пилюка, але попутний вітер і тому мчиш як Бонен чи Канчелара)). 

 І шо се – все усі Дніпровські кручі?

Несподівано дорога уходе униз у Малі Дмитровичи, 

обїзджае ставок і впирається у асфальтовий торч. На асфальті знов маленька зірочка! На асфальті! Добре шо асфальт міцно тримає покришку, можливо заїхати стоячи.

Спуск у Криничи  і знов несподіванка - стежка шпургає у справжню ущелину. Я аж рота роззявив!  А винирює у звичайних городах.

Довгий асфальтовий підйом і швидкий спуск. Дорога петляє селищами. Нажаль у Київський області се означає що ти їдеш у коридорі з заборів. Але дорога цікава и багато несподіванок. 

Знов гарячи підйоми та стримки спуски. 

Спускаюсь в Іванковичи і готуюсь до підйому «Космос» - кручений та довгий асфальтовий підйом. Але ні - трек веде на ґрунтовий підйом поруч. Ще крутіший. Регочу вголос. Але він має бути коротшим – тішу я себе.  А на ґрунті ще є свіжі відбитки вело покришок. Тож я таки їхав не сам)). Стрімкий спуск у Кременище, зупинка на колу  и дали вгору.  Піщана дорога, тож ковзаюсь туди сюди, але таки треба їти пішки. Дуже стрімкий спуск і підйом здається у пустелі бо нікого і нічого не видно навкруги. Тікі поле і дерева.  Короткий спуск, трьохмірні перехрестя як в Криму.

 О! та це ж вже підйом до Феофаніі! На горі радуюсь ніби проїхав марафон! Трохи Голосєєвим, улюблені буки, монастир, чогось нули на гарміні. YOU WIN. А-а-а-а!! 

Я побив віртуального суперника що їхав зі швидкістю 10 км/ч. Спокійно докачуюсь до дому.

Крута вийшла подорож. Майже не блукав, майже не згорів, майже не втомився)))

І класний  трек

strava