Ночь в июле

Південна степ! Приїхали у три години ночі. Чий-то намет вже стояв під акаціями. Поставили свій намет та попадали спати.  Ранок. Було цікаво що ж  нас оточує, бо у темряві нічого не побачили крім крутого спуску з гори. У зв’язку з цим попри намагання організму лишитися у наметі вирішив вилізти та перевірити обстановку. А там – степ.
Майже «вишов в степь донецькую парєнь молодой». Нишпорять ящірки, все навкруги колеться, все у голках  - акації, шипшина – усе цепляється  та намагається залишитися на тобі. Навкруги – пагорби з досить крутими схилами, на один з яких поїхав уазик з надписом «100 км  по поясу слави Судейская». Подумав – напевно це «наші». Недалеко  видно камиш і власне кажучи сам Хаджибєєвский лиман.  Поліз знов у намет. Остаточно збудив ящур що заліз між шарами намету та своїми прикольними лапами почав грюкати по тенту.  Ще реве якийсь гоночний мотор та чутно стрелянину чи щось таке.

Снідаємо макаронами з дому, помідорами та сиром. Відпочиваємо та їдемо дивитися коло марафону. Зі старту – перший та самий довгий підйом. Автівкою ми спускалися іншим шляхом, а цей – менш наїздженний, більш зарошший травою та кілкими кущами по бокам. Не напружуючись на маленький швидкості заїжджаємо уверх.  Тут грунтова дорога та перша несподіванка – станція космічного зв’язку! Яка щоправда не працює. Їдемо далі. Тут така велика частка ровняку -  «став більше, крити частіше» Вже є розмітка, тож трек не дуже і потрібен. Звертаємо на асфальт, у невеличкий тягун проти вітру, що добряче висмоктував сили у гінці. Звертаємо ліворуч, їдемо вздовж посадки по соломі. Така гарна частинка, теж ровняк, несподіваний поворот праворуч та стрімкий але не крутий спуск повз пасіку, знов поворот праворуч і тепер вже не такий веселий тягун повз кар’єр проти вітру до якихсь руїн. Звертаємо у кущі на перший крутий спуск. Трясучий але не складний. Трохи вздовж балки та другий підйом. Спочатку круто по грунту потім  - асфальт  - потім зовсім круто по грунту ще з двома ямами де їхати треба по краю, тож треба не дуже газувати щоб колесо не сослизнуло униз та не зупинитися. Виїжджаємо уверх на широку ровну ґрунтовку. Тут я збагнув хто це гоняв – це кільце для тренувань ралійних машин. І через 500 метрів дійсно зустріли одну з них. Виїхали на край пагорба та нарешті побачили майже увесь лиман – захоплює.

 Тут ще одна розгадка – унизу полігон нацгвардіі. Хлопці як раз бігли, мабуть, у їдальню. А перед нами – другий спуск. По дорозі,  що розмита дощами. Тобто є дві «смуги», між ними – промоїна. І сам думай де краще тобі їхати бо по бокам знов  - колючі кущі. Унизу сама смакота – сінгл спочатку самим краєм лиману, а потім по невеличким пагорбам – уверх, униз, ліворуч-праворуч. тільки заради нього треба було їхати. 

Спуск на стартову.

Ніби то до старту ще три години, а здається  - дуже мало. Я ще з’їздив у круту гору до села у крамницю за помідорами та морозивом. Знов поїли і ніби то треба відпочивати, а мені щось неймется. Думаю – з’їжджу отримаю номерок. І тут несподіванка – пробито передне  колесо. Ну що робити – клею щоб не витрачати камер. Ставлю. Спускає. Клею. Їду до оргів. Спускає. Клею. Ніби то гаразд. Якось дуже швидко за цим всім проминув час і треба стартувати.

Перед стартом.

 Стою на старті. Пробую колеса. Щось вони якись м’ягеньки. Та ні   - здалося. Старт.

 Та ні не здалося. Ковиляю на спущених. Ще намагаюся боротися, за кимось триматися. Поворот на перший спуск. Думаю ну і добре що колеса м’яки – на кочковому спуску буде саме то. Але вже на повороті передня покришка підламується  і трохи не злітає. Зупиняюсь накачати. Ззаду нікого нема, я четвертий. Типу – боремся. Спускаюсь, підіймаюсь, їду ґрунтовкою. Другий спуск. Їду шепотом бо покришки шо желе. Зате пісочок вздовж берегу – на ура. Повзу по сінглу. 

Стартова. Кричу Яночці – проїдь два круга – в мене два прокола. Вона уїзжджає. Їду клеїтися. Ніби то камера ціла. Окунів у воду – 6 маленьких дирок!!! Шість!!!

Ставлю запасну камеру, передню клею. 

Яночка тим часом отжигає.

Дочекався Яночку. Вона – четверта. Ну зараз я вам покажу!! Підйом, ровняк. Ставлю велику зірочку, лікті  - на руля – і го-го-го. Когось наздоженяю, лечу повз пасику і…пш-пш-пш-пш-ш-ш. П-ф-ф-ф. Та невже?! ОБИДВА!! Знімаю, клею. Бо запаски вже нема. Витягую з покришок тонки гострі голки чогось там. Повз проїжджають усі… Шо робити. Накачав. Їду. Ну от зараз я як поїду. Другий підйом пш-пш-пш-ш-ш-ш. ОБИДВА!!!!!!!.......е..........е.....б.......х.......

Скільки до стартової – ХЗ. Клеїти? Бігу пішки. Пульс стабільний – 160. не звик я бігати. Усю ралійну трасу, спуск, сингл… добре що Яночка підтримує – не засмучуйся – я проїду три круга. Я якось недодивився що у миксу треба кожному проїхати по три круга. Я гадав що по п’ять. Отже Яночка проїхала 2 плюс ще  3 а потім я на її велику доїду свої. Сонце сідає. Народ вмикає ліхтарі. Яночка добряче проїхала два круга але третій дається їй тяжко. 

Треба було самому їхати. Нетерпляче чекаю її напівтемряві. Ось і она!! Міняємо номер, педалі (бо у неї - кренкі), підіймаю сідло. Рушаю. Як же добре їхати!! Але щось не так. Блін поїхав не тим шляхом  уверх. Невернув ще пів кілометри.  Але неважливо. Мчу. Забув тільки гармін взяти. Як тримаються Яночкини Конті race king з камерми я не знаю. Нова фара – просто супер. Налобного ліхтарика і не треба. Тільки на сингі дещо складно у темряві – побачив – звернув, побачив  - звернув. Нема дії наперед. Тут зясовується що скоро закривається старт. Якось я цього не передбачив….отже ще коло і фініш. Біля пасіці когось наздоганяю але не можу наздогнати. Швидкість вже під сорок. А то Іра Летикова – після шості годин соло!!!   Когось ще обігнав зі своєї категорії. А може і ні. Ще когось обженяв.. Хотілося проїхати ще, але усе – фініш.  Що тут сказати. П-ф-ф-ф. Але ми не останні.