31.07.2016.
Змагання від Амерса та Малінки стали рідними, домашніми і пропускати їх не хотілось. На жаль і тренуватись в таку літню спеку також не хотілось. Відверто зізнаюсь, не тренувалась, піски не катала, трасу не прикатувала. Якби не Саша Лозенко, то і реєстрацію прогавила б. Потурбувався нагадати про ліміт учасників і за завчасне закриття реєстрації. Цього разу як ніколи, якийсь літній аншлаг на Пущу. Приємно здивувала і кількість дівчат. Минулого разу на змаганнях було двоє, а тут аж семеро. Не знаю що на це вплинуло може цікавість формату, а може безкоштовний старт для дівчат, та в будь якому випадку нас побільшало. Амерс каже, що дівчата на трасі це вже рідкість, їм за старти ще й доплачувати треба)
Скажу про себе, було не легко! У чоловіків була запекла боротьба, та і ми, дівчата не відпочивали. Чоловіки їхали три кола - 75 км, а дівчата два - 50 км.
Оголошуюсь старт. Чоловіки звичайно перші шикуються, дівчата за ними. Хвилююся. На прохання фотографа стаємо тісненько в шеренгу для фотоісторії.
В цей момент чіпляюся тросиком перемикача за ексцентрик сусіднього вєліка. Дається старт. Всі їдуть, я стою! Вот "нєзадача". "Спокойствие, только спокойствие,- как говорил великий Карлсон!" Спокійно випутуюся, стартую десь передостанньою.
Кучненько за дівчатами їду після стартові повороти. Виїхавши на більш рівну частину, обходжу Тоню Сухарь. Попереду залишається Оксана Сугакова та її ще не бачу. Вирішую наздоганяти на свіжих силах але так, щоб мене вистачило на два кола. Перед першим пісочним апхілом помічаю її вже на підйомі. Поки в мене боротьба з дюнами, суперниця відривається на рівнині. Після другого пісчаного торча майже добираю. І в цей момент мене пронизує "швидкісний паравоз" на два вагони. Звідки вони взялись і чому позаду - загадка! На ці питання шукати відповідь не було часу, бо виникло бажання під'їхати з ними на стільки на скільки це було можливо! Задачка не з простих, бо треба було їх спочатку наздогнати, а потім утриматися на колесі - це було потужно, вкручували вони по-мужицькі добряче! Хоч з ними і не дуже вийшло зекономити сили, та все ж таки наздогнати і відірватись від суперниці мені вдалось, та більше того, ракетна швидкість допомогла мені проскочити деякі складні ділянки піску. На невеликому пісчаному підйомчику з корінням відвалююсь від паравозу але свій темп підтримую! Попереду нікого, позаду нікого. Їду сама. Втрачаю пильність, а може то шредер мене збив з пантелику, бо був розсипаний прямо по дорозі. Ось я і вирішила, якщо шредер поперек, значить не сюди. В голові паніка, невже не туди, невже проїхала розмітку, де всі, караул, мамааа...))) Повертаю назад. На зустріч учасники. Питаю куди? Кажуть, що туди, звідки їду! Підбирається Оксана. Їдемо знову разом! Попереду пісчані клапті дороги. Прискорююсь. Continental Race King вдало протягуюсь по піску. Вдається трішки відірватись. Сінгл-трек. Весело. Знову пісок. Залітаю горочку. З гори в запалі невдало переключаюсь. Злітає ланцюг і повисає на педалі) Добре, що кручу з гори, на ходу вдається накинути ланцюг. Трохи сповільнююсь, встаю на ноги. Попереду бачу місток. Відчуваю, що хтось добирає позаду. Напруженість зростає. Упираюсь. Залітаю на місток, на піску спішуюсь. Гребу шо шалена, та мене все одно подолано. Рівняємося плечима. І опа-на))) Оце так зустріч! Кого не сподівалася побачити так це Денисова Саню!
Приємна несподіваність для мене, а для нього "пєчалька", бо трішки заблукав! Цього разу я потяг вже не відпускала. Сідаю йому на колесо з думками, що можна буде трішки відпочити. Ага, зуськи! Відпочинок я побачила тільки після фінішу! Зате з ним було безпечно. Можна було не хвилюватись, що там попереду. Завжди попереджав про небезпечну частину ділянки, де треба перескочити деревину, де пригнутись від гілляки, попереджав про круті повороти, були моменти навіть коли ділився флягою з водою ))) Оце джентельмен))) Оце робота в команді!!!
Поки вкручували, мені згадались всі наші командно-тандемні змагання. Такі спогади надихають. Рада, що і на ПУЩІ нам вдалось попрацювати разом. Поки я так мріяла, Саня від'їхав уперед, а Ксюха підібралась ближче! Так в притірочку заїхали на фініш першого кола.
Далі по тій же схемі: на піску, по коріннях, через дерева я від'їжджала, на рівнині Оксана добирала. Боротьба! І так усі два кола з різницею в секунду)
Було ЗАПЕКЛО! Було ВИСНАЖЛИВО! Було в ЗАДОВОЛЕННЯ!
На всі 50 кілометрів мені вистачило одного персика і 0,750 мл. простої води. Зазвичай беру з собою яблука, та цього разу вирішила поексперементувати з персиками. Теж не погано але яблука краще.
Хочеться подякувати Амерсу, Малінкі, суддям, фотографам ( фото яких у звіті і використовую), групі підтримки і всім хто причетний до цього заходу. Вам натхнення, витримки, ідейності у вашій справі. Дякую Сугаковій Оксані за відчуття боротьби та всім дівчатам за участь. А особливо хочу подякувати Сані Денисову за помічь і підтримку - ти як завжди поруч!
Люблю Пущу - вона "м'яка" і приємна. Люблю її всякою... осінньою, весняною, тепер і літньою. Залишилось посмакувати її взимку, бо зимових Пушанських змагань у мене ще не було. Та це вже питання до Амерса і до його вміння понапридумувати " усьо такоє едокоє".
Немає коментарів:
Дописати коментар