Букринський 200км


Як можливо прозвітувати про політ що тривав сім годин? Коли найголовнішим  є напрямок та сила вітру, коли він м’яко б’є тебе з різних сторін, коли може майже зупинити тебе чи підхопити та понести. Коли спочатку опиняєшся у середні хмари і усе навкруги – вода. А потім становиться майже сухо і тікі колеса підіймають бризки води з асфальту і де ніде прорізають калюжі утворюючи  вкруг себе кільце води. Пролітають повз тебе  зелені та жовті лани, дерева та ліси. І ти немов розчиняєшся у сьому, ніби стаєш частиною сього мокрого повітря цих низьких хмар, цих бризк, що летять тебе в обличчя. І добре мати оголені ділянки тіла, що можуть безпосередньо відчути навколишнє і немов дають йому проникнути всередину  тебе, допомагаючи розчинитись у сьому. І навіть  мокрі ноги що змерзлі допомагають  у сьому. Дощовик тріпнеться на вітру як вітрило на човні і се доповнює відчуття вітру.  Інколи треба було терпіти, інколи майже розправлялися крила за спиною і ти стрілою мчав вперед.
А потім вітер майже вщух і майже вийшло сонечко. Десь ще був Дніпро з свинцевими хвилями і баржами. Дощовик можна  заховати у комірець і лишитися з вітром сам на сам. І мчати, мчати шляхом по якому давно мріяв проїхати на ровері. Круті спуски та повороти тікі посилюють відчуття що ти летиш. Повільно набираєш висоту і стрімко злітаєш униз!

Такі години що у них нема яскравих барв чи дивовижних видовищ але ці години залишаться у пам’яті та залишаться частиною тебе… 






Немає коментарів:

Дописати коментар